З давніх-давен річка була транспортною артерією, яка зв'язувала Карпати і Пониззя (давня назва Поділля) з Балканами і Близьким Сходом. Дністром йшли човни, навантажені посудом і тканинами, хутром і зерном, медом і зброєю. Ще за часів Київської Русі Дністром до Чорного моря сплавляли червоне дерево - корабельний ліс.

Сьогодні ж побачити корабель на Дністрі, третій за довжиною річці країни (всі її 1362 км течуть територією України), – скоріше диво, ніж правило. Разючий контраст з середньою ж течією, але вже Рейну – баржі, пароплави та катери сновигають там безперервно. У нас це навіть не стільки економічно невигідно, скільки ризиковано – так, подекуди під палубою буде і 40 метрів води, але середня глибина Дністра сьогодні – 3-5 метрів. Нижче – товстезний, як в рекламах про морозиво, шар намулу. Це вони - щедрі подільські чорноземи. Чому в такій кількості? У 1980-х рр. в межах Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей було створено Дністровське водосховище, яке значно підняло рівень води в річці і затопило чимало старовинних сіл – половина з них була саме у Кам’янець-Подільському районі. У вже неіснуючій Луці Врублівецькій, де колись була солідна трипільська стоянка, була знайдена найдавніша антропоморфна фігурка на теренах України – жінка з крутими широкими стегнами. Оті залишки трипільської кераміки – все, що залишилося на згадку про село. Самого його тепер і водолазам не побачити – лежить під водою, поховане своїм же чорноземом. Тепер чим ближче до Новодністровська (поблизу цього міста працює велика ГЕС), тим ширша річка і слабкіша її течія. Біологи кажуть, дно давно треба чистити, але далі слів поки справа не йде. Тому товари річкою в нас не возять. А от туристів – так, трапляється. Про це і поговоримо.

Кам'янець-Подільський - один з найсильніших туристичних магнітів України. Його придністровські околиці – місця дивовижної краси і туристична Terra incognita. Знайти екскурсію в скельний монастир у Бакоті ще можливо, а от про те, як епічно виглядають скелясті береги поблизу Врублівців, які меандри прокреслює річечка Студениця на своїх останніх кілометрах до Дністра чи як класно робити селфі з велетенських каменюк-говд над селом Субіч, знають одиниці. Зрозуміло чому – інфраструктурні провалля в Кам’янець-Подільському районі такі ж серйозні, як і дністровські урвища. Дороги – давня біда української провінції. Тому треба чесно попередити: панорами Дністра і його лівих приток неймовірні і варті сотень кадрів, але автобанів тут між селами ще не збудували. Катер – непогана альтернатива для першого знайомства з середнім Подністров’ям.

Прогулянкові маршрути можливі з кількох населених пунктів Кам'янець-Подільського району. Ключові слова для пошуку - Велика Слобідка, Врублівці і Устя. В цих селах розташовано кілька туристичних баз з облаштованими пляжами, можна взяти напрокат катамарани чи байдарки – і замовити подорож на кораблику («Дністровська Рів'єра», http://riviera-hotel.com.ua/, +38 (096) 008-98-98. Садиба «Тарас Бульба», http://taras-bulba.com.ua/sadyba-v-usti.html +38 097 432 71 22). Подивіться на карту - які колінця витанцьовує Дністер, перетинаючи мальовничий Товтровий кряж, як зміїться між зеленими пагорбами. Ні, тут рішуче треба проплисти хоча б раз в житті.

Найчастіше туристів катають на якомусь з дністровських відтинків між Хотином (фортеця!) та Бакотою. Остання - вже навіть і не село. Воно було затоплено в 1981 році. Від найдавнішої столиці Пониззя, яка славилася задовго до того, як Кам'янець перетворився в могутнє місто-замок, зберігся тільки скельний монастир – кілька комірчин, видлубаних у м’яких вапнякових скелях. Ящірки перебігають стежину до монастиря, дерева і кущі біля місцевих джерел густо обліплені стрічками (ой, про це вам екскурсовод краще розповість), десь пронизливо кричать чайки – тут подобається майже всім. Ну а панорама широченного дністровського плеса, яка відкривається з 120-метрової Білої гори, і взагалі головний хіт програми. В околицях Бакоти працює турбаза «Теремки» (http://teremky.com.ua/, +38 067 394 24 82).

В середньому оренда катера обходиться від 800 гривень за годину, але рекордів швидкості тут не ставлять. На Дністрі взагалі не поспішають. Адреналін – це не тут, тут більше про релакс. За маршрут Устя-Бакота просять 2000 гривень, прогулянка до Хотинської фортеці з того ж Устя обійдеться в 1600 гривень.

Але Бакота - тільки вишенька на торті. Є ще говди.

Дністровські береги, що розділяють Хмельницьку і Чернівецьку області, неймовірно фотогенічні, але архітектурою небагаті. Села ховаються десь за деревами, з води їх практично не видно. Проте видно дачні містечка, а там архітектурним шедевром є все, що формами не нагадує сірникову коробку. Що вабить мільйони туристів на німецький Мозель, в долину Вахау на австрійській ділянці Дунаю, на луарські береги? Замки, чарівні іграшкові села, старовинні готичні і романські храми. На жаль, замків на Дністрі всього п'ять. У Галичі, Мар’ямполі і Раковці (всі - Івано-Франківська область) збереглися руїни колишніх твердинь, а в Хотині (Чернівецька область) та Білгород-Дністровську у впадіння Дністра в Чорне море стоять потужні фортеці. Усе. Не густо. Але на допомогу прийшла природа. Біля сіл Велика Слобідка Кам'янець-Подільського району та Нагоряни Кельменецького району піднімаються над водою сірі вежі. Здалеку - повна ілюзія середньовічних руїн. Підпливеш ближче – і побачиш, що замкові розвалини - це стрімкі скелі. У народі їх називають говди. Вони зустрічаються над Дністром також біля села Демшин і ще одного середньовічного скельного монастиря біля сусіднього села Субіч.

Такі місця не могли не породити легенд. Три Нагорянські скелі називають Дідом, Бабою і Дочкою. Синопсис простий: колись жив тут багатій з дружиною і красивою дочкою, яку доля подарувала парі уже на схилі років. Дівчина покохала бідного сільського пастуха, батьки були проти мезальянсу. Тим більше, до красуні надсилав вже сватів господар Нагорян. Донька не хотіла пов'язувати життя з нелюбом і мріяла лише про свого обранця. Батько, дізнавшись про таке, відіслав хлопця працювати сплавником лісу на Дністрі. Під час весняної повені хвилі Дністра поховали пастуха. А дівчина кинулася з високої кручі в річку. Зламані горем батьки заповідали поховати їх біля могили єдиної дитини.

А ще в селі розповідають, що одна зі скель Дністровського каньйону насправді вулкан. Версія не менш фантастична, ніж підземний хід з кам’янецької Старої фортеці в Хотин. Кілька років тому на одній з говд місцеві жителі спорудили капличку. З води вона здається орлиним гніздом. Поруч майорить прапор України.

Менше пощастило з неймінгом групі скель у села Велика Слобідка: їх в народі називають Козячої Церквою. Народна назва було не до вподоби шляхтичам Лесневічам, скромний одноповреховий маєток яких зберігся (у ньому сільська школа), - і вони придумали своє власне - Замчисько.

Мостів, як ми вже згадували, в цих краях небагато: між Заліщиками і Звенячином, між Жванцем та Атаками – і вже аж у Новодністровську. Раніше були пороми, зараз більшість з них недіє, та все ще працює пором, що зв’язує Устя на Кам’янеччині з Вороновицею Чернівецької області. Тут популярне місце відпочинку лінивого, пляжного – але й любителям історії може бути цікаво: під готель в Усті останні кілька років пристосовують старий панський маєток Дверницьких. Яким він був колись, видно на акварелі білоруського мандрівного художника Наполеона Орди. Ще поблизу Устя є вапнякова скеля, схожа на голову велетня в шоломі, яка не могла не прирости легендою. Кажуть, ще за часів, коли спокій місцевих жителів турбували татарські набіги, жив на Дністрі сміливий воїн. Під час однієї битви зі східними непроханими гостями, коли загинули від ворожих рук все його побратими, він залишився один на один з татарським загоном. Взявши обома руками меч, він рубав і рубав - поки берег не тріснув від його богатирської сили - і велетень, засипаний по шию тілами ворогів, не перетворився на скелю. Меч хороброго воїна, кажуть, лежить десь поруч зі скелею, хто його знайде - буде непереможним. Але краще не шукати меч, а дістатися сусіднього з Устям села Цвіклівці, щоб побачити один з самих привабливих українських ландшафтів. Цвіклівців насправді двоє: на лівому березі Другі (там практично одні дачі), на правому – Перші (а це вже справжнє село з гарно поставленою церквою). Нам в Другі – з них добре видно петлю, яку річка Смотрич робить перед своїм устям. Орієнтир для пошуку панорами сухопутний: дорога з Кам’янця роздвоюється біля гігантської і все ще не демонтованої зірки на полі імені воїна-афганця Миколи Будняка. Прямо поїдеш – в Устя потрапиш, наліво поїдеш – до Великої Слобідки доберешся, а нам треба праворуч, на ледь помітну між деревами грунтовку. Попереду вузька, але коротка дорога лісом – а далі ваша черга ахати і фотографувати.

Чернівецький берег теж не відстає в мальовничості. Неподалік від Великої Слобідки та Врублівців дві крихітні річечки Сара-Лунга і Сурша, зливаючись за сотню метрів до Дністра, створюють надзвичайної краси пейзаж. Тільки дістатися до цієї краси значно важче. Зовсім на коротку мить зелені пагорби між синьої води промайнуть у вікні електрички, яка біжить з Кам’янця-Подільського до молдовського кордону в Ларзі (відправлення з міста о 14-40, в зворотньому керунку з зупинки Ленківці – о 16-16). Човен може бути варіантом, як і власні ноги – google-карти тут найкращий помічник.

Так само, як бідні наші береги архітектурою, так само бідні вони і фауною. Зустріти дику тварину в Україні все важче, але орнітологам все ще щастить. На Дністрі зустрічаються сірі і білі чаплі, лелеки, дикі гуси, лебеді, чайки.

Побачити Дністер з палуби плавзасобу можна і вище за течією: на короткій, але мальовничій ділянці річки між Раковецьким замком (XVII ст.) і відомим своїм музичним фестивалем селом Уніж на Прикарпатті курсує катер «Юрій». «Юрій» має не зовсім звичний вигляд – його саме для прогулянок по подібних неглибоких місцях створив львів'янин Юрій Шпіцер. Катер - три в одному: він підробляє ще й рестораном і готелем. Відпливає диво-корабель з «Порту Раковець» - облаштованого в 2015 р причалу для катерів, байдарок і плотів. Так, цивілізованого вигляду причали на Дністрі все ще велика рідкість. У Раковці працює безкоштовний кемпінг, можна орендувати намет, прийняти душ або зарядити мобільний телефон.

Для тих, кому споглядання берегів з борту катера здається занадто сибаритським відпочинком, є сплави по Дністру на катамаранах або байдарках. Найпопулярніший формат - дводенний, на вихідні. Але продумані і трьох-, і п'ятиденні варіанти походу. Для тих, хто дуже поспішає, є одноденні маршрути. Найкраще для сплавів підходить ділянка ріки від Галича, райцентру Івано-Франківської області, до Заліщиків на Тернопільщині. Починаються експедиції найчастіше в обласних центрах - Тернополі чи Івано-Франківську, звідки туристів везуть на місце старту на річці. Місцем таким можуть бути села Незвисько і Нижнів Івано-Франківської області, Устечко і Коропець Тернопільської. В Коропці варто перш ніж взятися за весла оглянути місцеві пам’ятки – дерев’яну Успенську церкву (1795), костел (1860-ті) та колись розкішний, та загублений безгрошів’ям останніх десятиліть нео-бароковий палац графа Станіслава Бадені, намісника Галичини.

Задача-максимум для багатьох маршрутів - дістатися Заліщиків і сфотографувати це екс-курортне, а зараз помідорне містечко з круч поблизу села Хрещатик в Заставнівському районі Буковини. Далі за курсом теж і гарно, і цікаво, тільки течія стає вже ну зовсім повільною. Важко.

Вибір плавального кошти залежить від особистих переваг і кількості багажу. На більш сучасні рафти багато не навантажити, а ось катамарани, нехай і тихоходи, здатні перевозити і туристів, і весь їх скарб, і інгредієнти для обіду. І дуже важливий хороший гід - який і місця для привалу знає гарні, і про водоспади і пам'ятники архітектури цікаво розповість. Саме такі працюють в туристичній формації «Тіні Гардаріки», яка займається сплавами по Дністру, Збручу і Черемошу (+38067 339 7638, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.), а також в Тернопільському турклубі (http://www.dnister.net .ua /, +38 096 212 40 71, +38 093 748 59 01, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.).

Любителі сплавлятися на байдарках не в групах, а самостійно вже не зобов'язані добиратися до річки з власними плавальними засобами. Інфраструктура ще тільки починає розвиватися, але взяти каркасні байдарки або каное напрокат все-таки можна. Підказуємо місця: садиба «Тарас Бульба» (див. вище), кемпінг у села Незвисько і туристична база «Білий бізон» в селі Лука (+38 098 999 8873, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.). Невелика кількість пунктів прокату - мінус, але він логічне продовження місцевих плюсів. Дністер - рай для тих, хто скучив саме за дикою природою.

За день на катамаранах або рафтах туристи пропливають в середньому 25 кілометрів - це близько шести годин на воді. Інший час йде на вивчення пам'яток та обід з вечерею. Ні, можна пропливати і більше - все залежить від фізичної форми і настрою мандрівників, а також погодних умов. Але Дністер в своїй середній течії - річка спокійна. Тут немає порогів і бурхливої течії. Сплав - це релакс, а не авантюра. Часу вистачить і на роботу веслами, і на спостереження за птахами, і на короткі походи до сусідніх красот - наприклад, до прекрасного водоспаду на річці Джурин біля руїн неготичного Червоноградського замку біля сіл Нагоряни і Устечко на Тернопільщині.

Деякі цікавинки чудово видно саме з води – от як три стінки силурійскої доби (понад 400 млн. років тому) поблизу сіл Дзвенигород і Трубчин Борщівського району Тернопільської області. Інші пам’ятки Дзвенигорода - вали давнього городища, церква (1801) і ампірний палацик Кімельманів з 1920-х рр. - стоять на цих високих скелях. За народними переказами, від палацу до Хотинської фортеці вів підземний хід. 20 км під руслом Дністра – фантастичний і малокорисний проект навіть для супер-героїв народних казок. Але в селі наводять докази – підземні порожнечі, які час від часу з’являються під час сільськогосподарських робіт. Вони, швидше за все, карстової природи. Адже Поділля і Буковина - край гіпсових печер. І досвідчений гід обов'язково покаже кілька мальовничих гротів на дністровських берегах.

Так само не побачити з води всіх атракцій Окопів, села біля стику Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей. Поселення, котре відразу створювалося в часи польсько-турецьких війн як форпост, з якого було зручно грабувати османські каравани між Хотином і Кам’янцем, витягнулося стрілою між Дністром і Збручем. Від колишньої фортеці залишилися Львівська та Кам’янецька брами, а також поламаний зуб башти конфедерата Пуласького над Збручем. Біля Кам’янецької брами – скромний Троїцький костел (1693). Храм останні десятиліття стояв руїною, в котрій зберігали сіно, аж поки це не набридло місцевому енергійному жителю Василю Криворучку. Зусиль одного чоловіка вистачило, аби споруду відреставрували і привели до ладу. Костел зараз – діючий, дуже доглянутий. Так, переважно кошти надходили від польських туристів, котрі часто навідуються в Окопи – в міжвоєнні село було найпівденнішою точкою Речі Посполитої на її східному кордоні, тут вирощували тютюн і сливи-морелі, а тодішні туристичні фірми запрошували туристів на прогулянки човнами до Хотинської фортеці.

Варто ще згадати Рудківці в Новоушицькому районі - популярне пляжне місце серед жителів півдня Хмельницької та заходу Вінницької областей. Дністер тут ще ширший, ніж у Бакоті, а на протилежному буковинському залісненому березі розташована база відпочинку «Услад» (www.uslad.com.ua, 067 111 19 11), де часто відбуваються фестивалі та концерти. Неподалік в селі Галиця можна побачити, як із старого і закинутого скельного монастиря, брата скитів в Бакоті та Субічі, монахи створюють саморобний Афон. Галицький монастир – нагромадження каплиць, церквиць та келій на дністровських кручах, а з тераси над монастирем відкриваються види вже зовсім якісь середземноморські. Дністер – він різний. Але красивий.