“Зараз, Ваша королівська милість, знайшов місце, яке мав давно на приміті і яке подобається у всьому. Знаю, що і Ваша Величність його добре пам‘ятає” - пише у 1692 р. польському королю Яну ІІІ Собеському Станіслав Ян Яблоновський, великий коронний гетьман Речі Посполитої. І продовжує: “Є то над Ластівцями шия скалиста, яку стискає з однієї сторони Дністер, а з другої Збруч, і зараз нижче впадає Збруч у Дністер, а Жванець у чверті милі. Засвідчую, що то місце заслонене від Польщі двома белюардами, бо від скали до скали - 180 ліктів, а від Кам‘янця також заслонено двома белюардами, і одним цілим всередині, бо є від скали до скали – 470 ліктів. Води багато, безпечно для коней. Брід добрий на Дністрі під самою фортецею, і виїзд добрий на другий берег. Отож виклав усі вигоди, які тут є. Вже вчора значну роботу зробили, бо люди не мало працювали. Хотіли форт побудувати у Жванці, але вирішили, що це місце набагато краще і безпечніше для людей“.

Київський воєвода Мартин Контський малює схему того місця, котру і відправляють королю поштою. Наступним листом 26 вересня пересилають вже схематичне зображення запланованих укріплень.

Кам'янець-Подільський, котрий називали “східним оплотом християнства”, в 1672 р. потрапив у руки турків. Численні облоги міста-фортеці польськими військами успіху не мали. Армія Речі Посполитої була ослаблена. Вже у 1673 р. Яблоновський придумав план, як перешкоджати туркам в інший спосіб: потрібно було контролювати брід на Дністрі на південь від Кам’янця та перехоплювати ворожі каравани з провіантом. Саме місто сили взяти не було, але навколо нього лежала справжня пустка. Польські загони палили селянські хати та топтали поля навколо міста, щоб позбавити турків додаткового джерела провіанту.

Та від задуму до втілення ідеї у життя проходить два десятиліття. У 1691 р. С. Я. Яблоновський під час однієї зі спроб блокувати місто потрапляє у місце впадіння Збруча у Дністер. Поруч - скелястий мис біля броду, котрий місцеві називали Козаки. Місцевість і вибирають під майбутню фортецю.

Зводити форпост С. Я. Яблоновський береться за свої кошти, не чекаючи на ухвалу уряду. Будує не на пустому місці: тут залишилися земляні насипи від фортифікацій князівських часів. У 1664 р. на їхніх рештках генерал Мартин Контський будує бастіонний земляний шанець за проектом французького архітектора Гійома Левассера де Боплана — саме ті балюарди, котрі згадував у листі королю Яблоновський.

Місце і справді вдале з точки зору стратегії: праворуч на горизонті помітні мінарети Хотинської фортеці, прямо по курсу — замок магнатів Лянцкоронських у містечку Жванці. Трохи далі за ним — земляне Олександринське укріплення. Між укріпленням та Хотином — брід та шлях з Бесарабії на Поділля. Вартові на вежах могли контролювати пересування ворожих загонів між двома фортецями та бачити, що відбувається на двох переправах через Дністер. Звідси загони нападали на турецькі каравани, які везли з сусіднього Хотина в захоплене ворогами місто харчі та боєприпаси.

5 березня 1692 року С. Я. Яблоновський заклав перший камінь нової фортеці. Шість тижнів сотні вояків насипали тут вали і зводили оборонні споруди. 28 вересня 1692 р. київський воєвода М. Контський, котрий теж бере участь у будівництві, писав польському королю: "Ми, з божої ласки, продовжуємо досить швидко нашу роботу з блокади (...) Послав Вашій Королівській Величності в минулу п'ятницю, себто 26 вересня, інформацію про ту блокаду і абрис того форту, котрому ім'я дав Гори Святої Трійці". За два тижні, 9 жовтня, гетьман вже відзвітував: "блокада є у стані оборони". Комендантом фортеці обирають полковника Міхала Брандта.

На кінець жовтня будівництво повністю завершене. Фортеця отримала по-бароковому довгу назву, запропоновану Контським: “Окопи. Гори Святої Трійці, блокада Кам‘янця-Подільського”. Яблоновський відводить військо від Окопів, залишаючи у них лише залогу: великій кількості людей тут швидко забракло б продуктів харчування. Провіант невдовзі присилають у форт Дністром на поромах.

Невдовзі Брандт укріплює залогу козаками та пише гетьману прохання відправити у межиріччя Збруча та Дністра мушкетерів. Польські загони о будь-якій порі року вдень і вночі нападали на турецькі транспорти. Начальники Подільського пашалика Галіль-паша, а по його смерті - Кахріман-паша змушені були шукати інших, значно довших шляхів для доставки вантажів – зокрема, через Устя (зараз село Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Польська преса тих часів часто згадувала Окопи у статтях, називаючи їх «фортецею цноти».

За Карловицьким трактатом турки повинні були повернути Поділля Речі Посполитій й покинути Кам‘янець до травня 1699 р. Саме у той час до Кам‘янця вирушило польське військо на чолі з комісарами, які мали прийняти у турків місто – Болеславом Сангушком, Станіславом Потоцьким та Мартином Контським. Однак османи не квапились виконувати умови договору ні навесні, ні влітку. Польське військо було змушене від квітня до вересня стояти табором біля замку в Окопах.

Коли ж Кам‘янець нарешті залишили війська Османської імперії, укріплення в Окопах втратило своє оборонне значення. Наступного року село навколо форту отримало міський статус – ненадовго. Утриманню оборонної споруди у належному стані з часом приділялось все менше уваги. Тільки у 1711 р., коли турецька та шведська армії на чолі з Карлом ХІІ загрожували напасти на Польщу з боку Волощини (сучасної Молдови), Кам‘янець і Окопи почали поспіхом готуватися до оборони. Укріплювались мури, гарнізон було збільшено до півтори тисячі вояків і 19 гармат. В інвентарі від 22 вересня 1712 р. згадується, що в Окопах на озброєнні було чотири мортири, 39 гармат різного калібру, 80 центнерів пороху, 32 центнери куль для мушкетів, більше 4500 ядер до гармат. Тут також працювала кузня та токарський цех. У центрі твердині стояла столярня, яка обслуговувала і цивільне населення. Гарнізон розміщувався у шести казармах, більше схожих на прості селянські хати.

У 1769 році в Окопах засіли повстанці - барські конфедерати. На допомогу польському королю прийшли російські війська, які штурмом взяли форт. Внаслідок воєнних дій мури були сильно пошкоджені. 

Зараз у селі Окопи Борщівського району Тернопільської області збереглися рештки земляних валів, кам’яні брами – Львівська та Кам’янецька, руїни башти Пуласького над Збручем – та скромний костел, нещодавно реставрований стараннями місцевого жителя Василя Криворучка.

19 січня 1693 р. газета Theatrum Europeum пише про вдалий напад на татарський конвой, що віз провіант до Кам’янця.

У лютому того ж року під’їжджає до Кам’янця, спалює там передмістя та рятує кілька в’язнів-християн.

19 березня 1693 р. вдало відбито напад на Окопи татарів-липків, захоплено 50 їхніх волів. «Та ті воли на добре переможцям не вийшли, бо були худі, а м’ясо мали заражене хворобою, тож всі, хто його їв, діставали каліцтво», - пише доктор Людвік Фінкель у своїй книзі «Окопи Святої Трійці. Два епізоди з історії Польщі», що вийшла у Львові в 1889 р. Влітку 1693 р. відбулася 5-годинна битва з чималою татарською ордою. Л. Фінкель пише: «наші виграли, багато ворогів поклали, але всі були поранені та 13 товаришів втратили. Їм вже не вистачало куль, тож заряджали зброю наконечниками від татарських стріл».

На Зелені свята у 1694 р. Міхал Брандт, котрий дослужився вже до генерала, знову напав на Кам’янець, взяв 20 полонених та чимало худоби і коней.

10 жовтня 1694 р. французька “Gazette de France” повідомляла про битву під Окопами 6 жовтня того ж року. Незадовго до того польська залога відправилася у західному напрямку - на зустріч загонам литовського гетьмана Сапеги. Дізнавшись, що в Окопах нікого, татари з Хотину спробувати перевезти до Кам’янця чималий караван. Та залога та загони Сапеги, об’єднавшись, кинулись у бій, не добираючи броду – «так, що навіть найбільший з коней мусив плисти». Ще й прихопили з собою 20 гармат. Битва була довгою, поляки тричі йшли в атаку. У результаті відбили у татарів 4000 возів, кожен з котрих тягнуло шість волів. Вози були навантажені м’ясом, рисом, вином, медом, сріблом – і кавою (у Кам’янці-Подільському в той час діяло понад 10 кав’ярень). «Три дні військо розбирало здобич – і не могло розібрати», - писала «Gazette de France». Польські сили втратили 10 драгунів, одного офіцера та дуже багато коней. Татари залишили на полях біля Окопів три тисячі полеглих. У Кам’янці вибухнув голод.

У січні 1695 р. вдалося перехопити дипломатичну кореспонденцію від султана паші.   

У березні 1696 року відбувся 3-годинний бій під стінами Кам’янця з турками.