Багато хто, задивляючись з валів Хотинської фортеці на сусідній берег Дністра, бачив там невеличку церкву і якісь земляні насипи. Багато хто й відправлявся туди, вже на Хмельниччину, щоб побачити чи не найгарніший ракурс хотинського замку — з Дністром на першому плані. Та до Браги (так називається сільце напроти фортеці) ще кілька кілометрів. Попереду — буковинське село Атаки (600 жителів), останнє перед кордоном областей, а колись держав. Не лякайтеся «войовничій» назві: за часів Першої світової ходив народом жарт про солдатів, які під час атак відсижувалися в сусідніх Окопах (селі Борщівського району Тернопілля за 5 км від Атаків), а коли треба було рити окопи, йшли гуляти в Атаки. Народ розказує, що саме з Атаків йшли запорізькі козаки в атаку на турецьку тоді Хотинську фортецю. Версія виявляється логічною лише на перший погляд: козаки не наступали на Хотин звідси, а якби й ходили, слово «атака» в ті часи ще не вживалося, адже село відоме ще з 1715 р. А от 22-23 січня 1919 р., під час Хотинського повстання, саме з Атак почався переможний наступ повстанців  на Хотин.

За найвірогіднішою з версій про походження назви поселення, слово виникло від молдавського «отак» (курінь, тимчасове житло рибалок та чабанів, а також загорода для овець). «Отаками» називали також військовий наметовий табір на березі річки, біля якого розміщалися кошари для худоби. На початку XVIII ст., за Туреччини, в Атаках було зведено караван-сарай і засновано ярмарок, що проводився сім разів на рік і збирав не лише місцевих купців, а й гостей з Польщі та Туреччини. На той час в селі діяло 50 (!) корчмів. В них жили музиканти і... гарні дівчата.

Атаки раніше славилися килимарськими традиціями: з місцевої артілі колись виросла Хотинська художньо-килимарська фабрика ім. Н.Крупської, що діяла до 1994 р.

При дорозі стоїть скромна Іоанно-Богословська церква (ХІХ ст.). З церквою пов’язана дуже дивна легенда: начебто у ній російський поет Олександр Пушкін вінчав тут доньку свого ліцейського товариша Пущіна. Та Пушкін не лише ніколи не проводив таких обрядів, а й взагалі не бував у Атаках.

Ось і міст через Дністер. В ясну погоду можна побачити вершечок башти-донжона Хотинської фортеці, а ось дот з лінії Сталіна (1930-ті) на протилежному березі видно за будь-яких погодніх умов. Таких згадок про колишній кордон збереглося чимало вздовж Дністра, Жванчика і Збруча (ці річки впадають в Дністер неподалік Жванця). Більшість дотів підірвані ще в радянські часи. За мостом — Жванець, в якому є залишки замку (XV ст.) та оборонний вірменський костел. Саме за ним, на повороті на Гринчук, і варто повертати на Брагу та новий ракурс старого замку. Вже в Бразі з’ясується, що земляні насипи є рештками Олександрівського укріплення. В 1621 р. ця земляна фортеця була цілком модерновим потужним оборонним вузлом, що складався з чотирьох бастіонів та равеліну. З'явилося укріплення з ініціативи тогочасного власника Жванця Валентія-Олександра Калиновського. Саме на його честь бастіони, що захищали брід через річку, і отримали своє ім'я. У другій половині XVII – XVIII ст. укріплення використовувалось як військовий табір. 1653р. тут два місяці перебував з військом король Ян Казимир. І пізніше тут стояли табором турецькі, українські, польські та російські солдати. 1828 і 1853 року вали переробляють на польові батареї. Зараз важко відтворити навіть в уяві планування укріплення за козачих часів: вали частково розорані. Набагато краще зберігся старий польський цвинтар з каплицею-усипальнею Жебровських поруч. Шкода, нічого не лишилося від палацу Ковнацьких, величезного тартатку тат єдиної на Поділлі фабрики ефірних масел — всі ці споруди щезли ще в часи громадянської війни. Скромна ж церква, яку дехто називає «козацькою», походить з 1801 р. Брага ще зуміла в середині XVIII століття «прославитися» на дещо дивний манер: місцевому священику рекомендували в проповідях звертатися до гострої теми і просити місцевих жінок не знайомитися з турками з Хотинської фортеці. Через ці знайомства українські кралі масово кидали своїх чоловіків та починали жити з яничарами. Священик же піклувався і про кількість парафіян, і про загальну демографічну ситуацію...